Я ще навесні хотів написати про “опозиційні” російські ЗМІ, але раніше мені бракувало наглядності щоб обгрунтувати свою позицію. І ось 10 вересня Meduza публікує твіт про свою статтю, де вони критикують Путіна. Але не за його кровожерливе бажання знищити українців, а навпаки! Вони незадоволені, що він погано розставляє пріоритети й займається різними побутовими речами поки російська армія втрачає захоплені території в Україні. Усвідомте це – російське опозиційне медіа не хоче втрачати чужу окуповану територію і незадоволене диктатором, який погано виконує свою роботу щодо здійснення геноциду українців. Це дуже важливо, бо в Україні та світі багато людей та політиків вважають ніби є “хороші росіяни” (особливо серед журналістів). Я допускаю існування кількох людей, які дійсно такими є, але це в межах статистичної похибки. Що ж насправді?

Російські медіа загадковим чином раніше мали авторитетність у світі. Для мене це абсолютно незрозуміло, бо Росія була демократичною державою тільки 9 років – з 1991 по 2000. Їхню журналістику у 90- ті створювали колишні пропагандисти СРСР, які просто адаптували свої огидні практики під нові символіки та назви. Так, було якесь навчання і обмін досвідом з іноземними колегами, але це можна порівняти якби раби і їхні наглядачі об’єдналися після ліквідації їхнього господаря. Який продукт вони можуть створити? Україна навпаки мала потужну підпільну діяльність з видавництва проукраїнських книг та газет, а також величезну користь принесла діаспора і її фахівці, що мали якісну західну освіту. Та дивним чином саме росіян на пострадянському просторі почали вважати професіоналами й решта сусідніх країн почали наслідувати їх, брати їхній продукт та запрошувати до себе розповідати колишніх пропагандистів як треба робити сучасне ЗМІ. Абсурд, чи не так? Коли у 2000 році до влади у Росії прийшов Путін їхні журналісти остаточно повернулися до того, що робили в СРСР – пропаганди.

Прірва між українськими медійниками та журналістами та їх російськими колегами стала помітною після першої революції у 2004 році, але ця сфера була тісно переплетена і ніхто не був готовий до радикального розриву зв’язків. Після революції 2013-2014 та війни, яка почалася тоді вже стало очевидним, що наші шляхи розходяться. Росія стрімко почала втрачати медійний вплив, але в неї ще залишалися деякі відчутні ресурси до повномасштабного вторгнення у лютому. Це остаточно поставило хрест на російських медіа в Україні, а в інших країнах теж почалися процеси очистки від російських пропагандистських каналів. Тому вони відчайдушно намагаються врятувати свою репутацію, але в цьому сенсі більше шансів у приватних компаній. Вони з нейтральності перейшли у відкриту опозицію, але в цьому й проблема – ця опозиційність є ілюзією. Російські опозиційні політики та медіа є такими тільки щодо Путіна, але їхні погляди такі ж імперські та просякнуті рашизмом.

Статті про війну в російських “опозиційних” медіа дивні. Я бачив кілька матеріалів від Медузи, Холода та ще кількох менш відомих медіа й вони завжди вставляють у ці розповіді елементи, які показують ніби серед російських солдатів є хороші хлопці, які дають цукерки дітям чи допомагають полоненим надаючи кращі умови чи поради. Тобто це навмисний показ “людяності” російської армії. А ще виставляють їх жертвами, яких змусили вбивати, красти, гвалтувати… Ми ж прекрасно знаємо, що крадіжки та згвалтування не робилися під дулом пістолета, а з власної волі. Також, солдати мають вибір – зробити постріл у смертельну зону чи щоб людина вижила. Мені цікаво як російські журналісти пояснюють відрізання статевих органів, голови, кінцівок… Таких матеріалів я не бачив, але підозрюю, що навіть такі жахливі речі хтось намагається відбілити. Вони згадують про те, що їхні солдати вчиняли якісь погані дії, але переважно без конкретики і дуже коротко. Паралельно з цим журналісти описують абсурдні звернення солдатів до українців, де використовуються тези російської пропаганди. Іноземний читач може подумати, що це правда, бо журналісти жодним чином не дають зрозуміти брехливість заяв своїх “саатєчєствєннікав”. А ще дивно те, що історії постраждалих у російських ЗМІ ніколи не дублюються в українських медіа. Як таке може бути, що ці люди розповіли про пережите тільки російським журналістам? У них якраз є така фраза “а чи був хлопчик?”. Це був би великий ризик робити подібні фальсифікації, але я не можу знайти логічне пояснення… Якщо б українські ЗМІ хотіли приховати ті незначні позитивні вчинки російських солдатів, то вони б це зробили опублікувавши решту історії. Я не вірю, що люди під Києвом готові розповідати про пережите російським журналістам з видань, про які вперше чують і не сказати те саме умовним ТСН, УП, Суспільному… Сподіваюся, що якісь фактчекери стежать за цим і якщо є обман, то його викриють.

Інша справа як нам ставитися до цього всього? Потрібно розуміти, що росіяни намагаються врятувати своє обличчя, яке у лайні та крові. Ті, хто створив позицію “все не однозначно” раптом згадали про стандарти та цінності професії? Виник якийсь конвеєр розслідувань, розповідей очевидців… Вони хочуть показати, що є професіоналами і вміють працювати нормально. Це чітко простежується у цій публікації https://t.me/kolezev/11207 про викриття помилки Венедіктової стосовно ідентифікації солдата, який вчиняв злочини в Україні. Це подається як видатне досягнення, яке достойне професійної нагороди. Зрозуміло, що ними керує бажання врятувати свою кар’єру, але разом з цим вони і діють в інтересах Росії. Коли відбувається міжнародний осуд можна тицьнути у такі статті й заявляти, що ось не всі росіяни погані. На жаль, це часто працює, бо іноземцям лінь цікавитися минулим цих журналістів. Історія з Овсянніковою яскравий приклад. Якщо у пропагандистки вийшло переконати дуже багатьох людей у своїй чесності, то у нейтральних журналістів ще більші шанси. Іноземці будуть казати, що деякі російські ЗМІ висвітлюють правду. Тільки от їхня “правда” не така, як її бачать українці та весь цивілізований світ… Я б назвав це навальщиною – засуджувати війну, але казати, що Крим не віддамо. І я це бачив на практиці у одному з матеріалів, де Київ називали повністю російськомовним містом (це брехня). Серед росіян Харків, Одеса, Херсон та інші східні й південні міста сприймаються як лайтова версія Росії. Журналісти цих нібито опозиційних ЗМІ живуть у тому ж середовищі, що і решта росіян тож щодо багатьох речей мислять аналогічно. Деякі українці та іноземці думають раз росіяни написали статтю з визнанням злочинів своєї армії, то вони автоматично все розуміють, а це не так. Це дуже груба помилка. Визнання воєнних злочинів не = підтримці України. Багато з них просто вважає, що не варто було починати війну і все. У їх уявленні Адєсса рускій горад, а Київ мать гарадов рускіх. Якщо ці погляди й зміняться, то не скоро. Скоріше за все для цього потрібно кілька поколінь. Процес пішов, але це часом виглядає комічно і страшно. Наприклад, є відео однієї росіянки, яка звертається до своїх кажучи, що була в шоці, бо нещодавно дізналася, що в українців своя давня культура. Це наче й позитивно для нас, але у 2022 році людина не знала нічого про існування культури сусіднього народу. Вона прожила приблизно 40 років і весь цей час думала ніби українці це росіяни, яких штучно від’єднали від Москви якісь погані дядьки з США, придумали мову ітд. І так мислить дуже багато росіян включаючи журналістів.

Ми не повинні мати ілюзій стосовно них, бо журналісти частина суспільства. А російське суспільство у тотальній більшості любить Путіна і підтримує війну. Їм може не подобатися партія Єдина Росія чи корупція, але вони єдині у своїй ненависті до українців. Щоб вижити вони це приховують, створюють псевдоопозиційний імідж і це працює. Російському журналісту достатньо сказати заборонене слово “війна” і він ходить наче гордий індик, а безліч людей хвалить за сміливість. Українські журналісти ризикують життям, а деякі вже втратили його і все це заради правди і високих цінностей. Але у відповідь вони не отримують нічого. Наприклад, нещодавно російська журналістка Євгенія Альбац виїхала у США й буде викладати в університеті у Нью-Йорку. США підтримують Україну, але їхнім студентам росіянка з фейковою опозиційністю буде розповідати про Східну Європу. Хтось вірить у те, що вона буде казати правду, а не російські імперіалістичні тези? Як я вже писав вище, ці люди майже все життя створювали пропаганду (державну або опозиційну, але обидві є рашистськими) і не знають правдиві речі про Україну. Дуже багато таких “хороших росіян” знайшли собі чудову роботу на Заході й іноземці ними захоплюються. Чим? Тавруючи кожну новину обов’язковим написом вони написали кілька слів, які не мали ніякого впливу? Вийшли 1 раз на мітинг і отримали штраф? Ви бачили українські революції та людей, які там загинули? Росіяни не зробили майже нічого і навіть у великій групі втікають від одного поліцейського з резиновою палицею. В той час українці під час революцій йшли проти автоматів та снайперів, а на війні проти танків. І наші журналісти писали правду тоді, 8 років тому і зараз, але їх ніхто не запрошує викладати в американських університетах. Що з вами не так, іноземці?

Що ж робити? Росія та її населення повинні бути ізгоями навіть багато років після закінчення війни. Їхнє суспільство потребує очищення і цей процес не буде ефективним без примусу. А російським журналістам потрібно покопатися у своїй брудній білизні, розкрити обмани та помилки, переосмислити своє місце у світі… І тільки тоді буде об’єктивна та якісна журналістика, яка може викликати повагу.