Російські ЗМІ, сепаратисти та звичайні жителі Сходу часто називають нову українську владу «фашистською хунтою», а добровольчі батальйони «каратєлями». Майже всі українці сприймають це як черговий брєд, але це не зовсім так. Щоб зрозуміти в чім річ, потрібно не тільки проаналізувати багато інформації, а й поставити себе на місце східняків. Тоді вимальовується дуже цікава картина, яку я вам і покажу у даній публікації.
Припустимо, що передісторія нам відома. Сумнівно, що є люди, котрі читають це і не в курсі совкових міфів та стереотипів. Там теж не все так просто, але зараз у нас інша тема. Також, ключовим для розуміння тут є питання українських неонацистських рухів. Так-так, вони цілком реальні й ви їх добре знаєте під іншими обгортками. У цьому матеріалі ми змушені все проглянути у мінімальному об’ємі, а кому цікаво – перевірте все самі або дочекайтеся розгорнутого пояснення від мене на цю тему.
Отож, у кінці 80-х в Україні масово почали утворюватися різноманітні праві організації. Більшість з них були націоналістичними, але існували й такі, що використовували невідомий доти термін «соціал-націоналізм». Крім зміни місцями слів, ця ідеологія має й інше спільне з Гітлерівськими нацистами: імперіалізм, расизм, стилізована свастика, воєнізованість, маніпуляція свідомістю прихильників та інше. Першою й основною структурою, яка представляла сонцизм(так вони його іноді називають) була Соціал-національна партія України (СНПУ). Попри всі старання, їм не вдавалося отримати підтримку своїх ідей дуже довгий час і на виборах результати теж були смішними. Та у 2004 році СНПУ вирішила провести ребрендинг. Було змінено назву, лідера, ідеологію(офіційну). Так і з’явилася ВО Свобода на чолі з О.Тягнибоком, а незгодні утворили власні соціал-націоналістичні об’єднання. Серед них цікавими є Спадщина А.Парубія та Патріот України, що доти був молодіжкою СНПУ. Маючи потужні інформаційні, грошові та людські ресурси(звідки вони – загадка) вони вже за 5 років, до 2009, монополізували націоналістичну нішу. В принципі, це було легко – класичний націоналізм вимирав, бо не зміг пристосуватися до потреб нового часу й будучи при владі на початку 90-х націоналісти не змогли зробити те, що від них очікували. Вони прекрасно знали хто такі ВОС, але чинити опір довго не могли. Зрештою, більшість прихильників націоналізму перейшла до Свободи, а інші залишилися з своїми маленькими організаціями і партіями. Коли справу було зроблено, ВОС починає знову згадувати свою стару ідеологію. Весь цей час серед них залишалося близько 50% соціал-націоналістів і саме керівництво теж не могло довго грати роль націоналістів. З 2009 вони вже мали достатньо підтримки для того, щоб дозволити собі поступово вводити соціал-націоналістичні елементи у власну діяльність. Спершу це звучало віддалено – ми за «соціальну і національну революцію». Ідеологією в основному почали займатися А.Іллієнко та Ю.Михальчишин. Акцент робили на наївних малолітках, яких легше обробляти. Тому захопивши ВМГО Сокіл вони перетворили його у власну молодіжку №2(є ще Студентська Свобода, яка більш тусовочна). З націоналістичного Сокіл різко став соціал-націоналістичним: символіка і риторика були змінені відповідно. У той час я бачився з керівниками Львівського Соколу й мене тоді дуже вразила їх російськомовність у приватному спілкуванні. Згодом я зрозумів, що соціал-націоналізм краще сприймають саме російськомовні «націоналісти» через специфіку їх уявлень про ці речі. Тому сонцизм спершу мав масову підтримку тільки на Сході і Півдні. Там у людей завжди були викривлені уявлення про націоналізм і їм легше було нав’язати таку його версію. Для Західної України знадобилося більше часу і то прихильники бралися з молоді, бо старше покоління часто бачило справжню суть.
Після успіху ВОС на місцевих виборах 2010 року та повернення до соціал-націоналізму, ця ідеологія почала активно поширюватися на Заході і у Центрі. Щоб не зіпсувати собі репутацію, робилося це під виглядом утворення «Автономні націоналісти». До нього входили люди з різних організацій, в тому числі футбольні фанати та різноманітні диваки й неадеквати. Фактичним керівником були свободівці, але було помітно, що СНА(ПУ який на той час об’єднався з іншими і створив Соціал-Національну Асамблею) маючи вплив теж хотіла керувати. Зрештою, рух вийшов з під контролю. Львівські автономи взагалі дивом зрозуміли, що насправді їх ідеологія більше ліва, ніж права. Також, вони посварилися із своїм «батьком» Ю.Михальчишиним. Як і щодо Свободи, так і щодо автономів існує багато свідчень про російське фінансування. Так чи інакше, у обох великі гроші були і «дах» теж, а їхня провокативна діяльність завжди підігрівала розкольницькі настрої між Сходом і Заходом. І якщо нам, на Заході, було не помітно великої концентрації неонацизму, то на Сході і Півдні ВОС, автономи, СНА та інші майже на 100% були неонацистськими. І це проявлялося не тільки у символіці та гаслах, а й у діях. Факельна хода, позичена у гітлерівців спершу була дуже популярною саме у цих регіонах. Уявіть собі, що ви житель цих регіонів і бачите як по вулицям ходять бритоголові хлопці у камуфляжі з свастикою, які постійно відзначаються нападами на людей та зв’язками з криміналітетом. Навіть не будучи совком таке нормально сприймати не можна. Логічно, що вони були обурені й все патріотичне асоціювалося у них з цими виродками. Російська інформаційна пропаганда сильна, але вона ніколи б не перемогла без тих, хто підтверджував сказане ними у реальності. Саме цю роль виконували і виконують ці структури попри те, що значна частина їх членів щиро не розуміє цього і не знає справжнього підпорядкування свого керівництва. Прихід до влади Януковича дав совкам надію, що неонацистів нарешті позбудуться, але ситуація не змінилася. Очевидно, ПР, КПУ та іншим проросійським силам було вигідно мати страшилку, яка не просто на словах існує, а буквально поряд.
Об’єднана опозиція, яка утворилася перед виборами 2012 року неочікувано для багатьох включала у себе ВО Свобода. Партія, яку до того всі сприймали як маргінальну отримала таку честь через успіх на місцевих виборах 2009-2010 рр., але він був забезпечений відсутністю на тих виборах ВО Батьківщини. Та про цю «дрібницю» всі забули й ВОС почали сприймати серйозно. Виходячи на такий рівень, ВОС довелося змінювати риторику до більш м’якої на офіційному рівні, й навпаки – вчиняти ще більше показухи на місцях. Зрештою, вони пройшли у ВРУ і страшилка для москалів отримала ще більш серйозні масштаби. Для проросійського електорату й українців-совків це було шоком. Крім них, всі вважали ВОС янголятами і патріотами. Поодинокі альтернативні думки(і моя теж) на Заході та у Центрі не мали масової підтримки. З 2012 по 2013 роки ВОС активно використовувала своє становище для провокації страху й ненависті у жителів Сходу і Півдня. Ті люди були у відчаї – неонацисти отримали владу, стали депутатами парламенту. Так само починала НСДАП А.Гітлера й аналогії вимальовувалися не тільки самі – їх ще й навмисно підкреслювали. Революція осені-зими 2013-2014 рр. у свідомості східняка була неонацистським переворотом. Російські ЗМІ тільки підживлювали цю думку. Та от біда – ВОС під час революції проявила себе безхребетною. Тоді для нової страшилки використали Правий сектор. До його складу увійшло багато правих організацій, але основою були вже добре відома нам СНА та Тризуб з УНА-УНСО. Створений ФСБ-шниками у 90-х Тризуб має за ідеологію мутований націоналізм з ультрахристиянськими домішками, а їх агресивні методи діяльності нічим не відрізняються від СНА. Щодо УНА-УНСО, то єдиною відмінністю з Тризубом є наявність у них значної кількості прихильників неоязичництва, яке теж популярне серед соціал-націоналістів. Фактично, значна кількість членів останньої і є ними. Оскільки ці дві організації менші й ресурси у них теж не надто значні, то вагомий вплив у ПС має саме СНА. Фактично, ПС є чимось на зразок конфедерації.
Під час революції ПС сидів у загадкових офісах і їх бачили тільки тоді, коли вчинялися провокації. Пам’ятаєте, тоді виникало багато моментів, коли все йшло до мирного врегулювання і завжди траплялися якісь раптові, не логічні й не вигідні владі провокації? Цілком можливо, що до них залучалися ПС. Існує навіть гіпотеза, що в людей у останні дні активної боротьби стріляли саме представники цих організацій, а не російські спецназівці. Грунтується це припущення на тому, що загони ПС воювали у зоні АТО у аналогічній формі з жовтими пов’язками. Як би там не було, а наші старі знайомі східняки бачать революцію, на якій воюють ті неонацистські виродки, що ще кілька місяців тому бігали по їх містах. Саме жителі Сходу і Півдня складали більшість ПС на Майдані. Західняки з УНА-УНСО і Тризубу у той час корчили з себе героїв на місцях і вибивали у підприємств та певних осіб гроші «на потреби революції». Це паскудство, а особливо дії Сашка Білого були подарунком для російських ЗМІ. Не кажучи вже про розпродаж Межигір’я та крадіжку автомобілів для себе. Перемога революції та ПС як частини переможців настільки налякала совків, що вони радо підтримали ініційовані слугами Кремля мітинги. Природно, що цим людям не хотілося жити у державі, де неонацисти є частиною влади і вважаються героями. Цю основу просто було підтримано російськими ЗМІ для надійності. Натомість, наші ЗМІ багато чого замовчували чи викривляли. Недавно вони вирішили, що чим ми гірші – будемо теж промивати людям мізки, але досвіду бракує. Після перемоги був період слабкого беззаконня і хаосу. Свої «музички» з’явилися і на Сході та Півдні. Там теж з підприємств і шахт вимагали гроші на революцію, а нова центральна влада не знала що робити. Місцеві правоохоронці або втекли, або дозволяли це все. Їм було вигідно розбурхувати конфлікт між частинами України. Все дійшло до того, що Росія почала присилати своїх агентів, які організували із захоплених ОДА перші сепаратистські банди. Переконати людей підтримати їх було дуже легко зважаючи на все вищесказане. Особливо, після появи добровольчих батальйонів, які не воюють, а займаються зачистками міст від сепаратистів. Тільки от ніхто не контролює ці їхні зачистки, бо вони майже непідконтрольні владі. Певний час МВС намагалося з ними боротися як от затримання членів Закарпатської «Карпатської Січі»(екс-автономи, тепер частина ПС), що везли цілий арсенал зброї із зони АТО у мирну область. Тоді було багато шуму й майже всі захищали їх і наїжджали на правоохоронців, що просто виконували закон. Чомусь ніхто не задумувався звідки у них та зброя, навіщо вона їм поза зоною бойових дій та чому вони не залишили її своїм «побратимам». Не дарма тоді згадувалося, що якщо такі речі не присікати, то потім маємо розстріли будинків мерів. Якщо вони протягли її із зони АТО до Львівщини, то по Сходу вони спокійнісінько можуть перевозити її і робити все, що хочуть. Міноборони та МВС ефективно контролюють тільки своїх людей і то не факт, що армія завжди адекватно поводиться. А от як поводяться хлопці з свастикою здогадатися не важко. Батальйонам наївні українці висилають величезні кошти. Тільки от до їх створення причетні різного роду організації, до яких є багато запитань. Зокрема, Азов створила СНА з своїх психопатів + кілька неонацистів з інших країн. Ще рік тому їх «командир» та безліч членів СНА сиділи у тюрмах за свої звірства, а під час революції створили міф нібито вони є жертвами режиму і під тиском громадськості їх випустили. Тепер зеки стали «героями»… Звичайно, такі особи є й у інших батальйонах, але саме Азов відкрито показує свою приналежність до соціал-націоналізму.
Переважно відсиджуючись у тилу ці батальйони випадають з поля зору армії. Військовий час для багатьох психів є нагодою безкарно знущатися над людьми все можна списати на війну. Відомо багато таких випадків, але наші ЗМІ про це мовчать. Навіть американські та європейські видання пишуть про неонацистів у батальйонах Азов і Донбас, а Amnesty International заявляє про знущання над населенням з боку Айдару. А наші ЗМІ й політики навпаки вихваляють тих виродків. Така їх нова стратегія – не говорити про своїх погано. Вони й про безхребетність опозиції на революції говорити не хотіли. І що знову бачить східняк? Озброєні до зубів неонацисти шастають їхніми містами б’ючи і, скоріш за все, вбиваючи людей, а українська влада, ЗМІ й народ вихваляють їх як героїв. WTF? Звичайно, вони називають їх «каратєльними батальйонами», бо вони переважно такими і є. Просто офіційно це називають зачисткою тилу. Нехай там совки, що підтримують Росію, але це не означає, що їх можна бити, катувати ітд. А щодо «фашистської хунти», то Вікіпедія дає таке визначення: військова хунта — вид авторитарного політичного режиму, військово-бюрократична диктатура, встановлена внаслідок військового перевороту і яка здійснює диктаторське правління методами терору. Для жителів Сходу події на Майдані виглядали саме як військовий переворот. Також у новій владі дійсно є соціал-націоналісти, а добровольчі батальйони займаються терором проти місцевого населення. Все цілком логічно, як ви бачите. То чи маємо ми право ставити претензії тим людям? Так, їх обманює Росія, але цей обман не з пустого місця виник і грунтується на реальних речах.
Під час війни нова українська влада активно намагалася показати, що вони не є загрозою і нормальні люди, але як ті люди їм можуть вірити? Вони бачать як підміна націоналізму соціал-націоналізмом для більшості українців стало нормою. До прикладу, я зустрічав багато людей, що вірили нібито символ цієї ідеології (стилізований вовчий гак) є таким самим українським символом як тризуб. Люди просто не розуміють і не хочуть розуміти. Їм лінь вникати у це все і простіше як вівці радіти всьому, де є слово «націоналізм» чи «патріотизм». Ну а влада як божевільна б’ється головою об стіну не розуміючи в чому проблема. Вийти з цієї ситуації дуже складно, але теоретично можливо за умови повної очистки не тільки від звичайних бандитів, а й тих, котрі натягли на себе вишиванки й видають себе за народних месників.
